Необхідною умовою підвищення продуктивності гірських сіножатей і пасовищ і окультурення травостоїв. Оскільки находиться на крутих схилах і часто розмиваються водними потоками, в системі догляду за ними основне місце належить поверхневому поліпшенню. Щороку його необхідно проводити на 60—80% площі. Гірські луки використовують здебільшого під пасовища для великої рогатої худоби та овець, а в нижній частині гірських схилів і в долинах річок — під сіножаті. Так, полонини використовують як пасовище протягом 3—4 місяців. Природні умови Карпат сприятливі для створення висо-копродуктивних сіножатей і пасовищ. Вони відіграють винят-ково важливу роль у зміцненні кормової бази для тварин. Тому підвищення їхньої продуктивності набуває великого значення.

Знищення чагарників і купин та боронування. На луках гірсько-лісової смуги Карпат чагарники нерідко займають до 30% корисної площі. Найчастіше трапляються чагарники чор-ної вільхи, глоду, ялівцю сибірського і терну. Вони створюють великі труднощі при збиранні сіна і є середовищем для кліщів та шкідливих комах, небезпечних для тварин. На таких угід-дях травостій бідний і складається в основному з малоцінного різнотрав'я, яке погано поїдають тварини.

Роботи з розчищення чагарників можна проводити навесні й восени. Це роблять механічним способом за допомогою тракторних корчувачів або хімічним — за допомогою арбори-цидів. Для повного знищення чагарників у горах рекомендо-вані норми їх потрібно збільшувати. Ефективною є норма 10 кг/га амінної солі 2,4-Д, яку розчиняють у 400 л води. Після відмирання кущів їх згрібають і спалюють.

Розчищаючи сіножаті та пасовища від чагарників, навіть на невеликих схилах треба залишати захисні смуги зав-ширшки 10 м на віддалі 60—80 м одна від одної впоперек схилу.

Щоб запобігти ерозії ґрунтів, чагарники потрібно залиша-ти вздовж берегів річок та на схилах ярів і балок. Якщо таких насаджень у згаданих місцях немає, їх слід створити.

Важливим заходом раціонального використання й поліп-шення сіножатей і пасовищ є розрівнювання поверхні та знищення купин.

Основна причина появи купин на гірських луках — від-сутність догляду та безсистемне ранньовесняне випасання на перезволожених травостоях. На луках гірсько-лісового поясу найчастіше трапляються купини двох типів: трав'яні, які утво-рилися за рахунок щільнокущових трав — біловусу стиснуто-го, костриці овечої, бур'янів — деревію звичайного та сухо-вершків; земляні, які виникають внаслідок діяльності кротів, гризунів і мурашок. Висота їх — 25—40 см, а в окремих випадках — 50—60 см. Свіжі землерийні купини розрівнюють перевернутими догори зубовими боронами, шлейфами. Старі сформовані купини щільніші. Для їх зрізування доцільно використовувати купинорізи, дискові борони БДТ-2,2 або болотну фрезу БФ-1,9 в агрегаті з лучною бороною БЛШ-2,3. Робочі ножі фрези встановлюють так, щоб вони злегка дося-гали рівної поверхні луки, не пошкоджуючи дернини, а на кам'янистих ділянках — на 4—6 см над поверхнею землі. Таким агрегатом з трактором Т-74 можна знищувати купини на схилах до 25°.

Очищають луки від купин восени або рано навесні. Боро-нуванням гірських сіножатей і пасовищ навесні поліпшують аерацію ґрунту, особливо на замулених угіддях, частково знищують мох. Проте боронування, проведене перед сильни-ми весняними приморозками або перед посухою, може навіть шкідливо вплинути на стан травостою. Крім того, борони пошкоджують вузли кущіння злаконих і знищують слаборозвинені бобові трави, тому застосування цього заходу необ-хідно обмежувати.

Дослідами встановлено, що боронування гірських природ-них сіножатей і пасовищ як самостійний захід не підвищує їх урожайності. Його застосовують після очищення площ від чагарників, купин для рівномірного розподілу екскрементів на пасовищах та кращого загортання в ґрунт добрив і під-сіяного насіння трав.

Боротьба з бур'янами. У травостоях гірських сіножатей і пасовищ поряд з цінними травами ростуть шкідливі, отруйні рослини та грубостеблі бур'яни. Вони знижують урожайність та погіршують якість корму. Здебільшого гірські луки засмі-чені щавлем кінським, щавлем кучерявим або карпатським, насіння яких довго зберігається в ґрунті. На середньо- і добре зволожених луках у травостоях трапляються осот польовий, будяк пониклий, дика морква, жовтець їдкий, молочай кипарисовидний. Їхня поява в травостої зумовлена ранньовесня-ним випасанням, відсутністю догляду та запізненням із сіно-збиранням.

Для запобігання засміченню гірських травостоїв бур'янами необхідно застосовувати профілактичні заходи — своєчасне скошування бур'янів на узбіччях доріг та нез'їдених решток після випасання.

На засмічених ділянках широколистими бур'янами (ща-вель кінський, мати-й-мачуха, жовтець їдкий) добрий ефект дають хімічні методи боротьби — обприскування гербіцидами в період інтенсишого росту бур'янів або поєднане застосу-вання хімічного і механічного способів. Для обприскування найчастіше використовують гербіциди 2М-4ХМ, 2,4-Д амінна сіль та ін.

Значні площі сіножатей і пасовищ гірсько-лісової смуги засмічені шкідливим бур'яном — орляком звичайним. Най-більше він трапляється на бідних кислих ґрунтах. Тому на луках з невеликим поширенням орляка ефективним є вап-нування, поєднане з внесенням добрив, 2—3-разовим під-кошуванням або інтенсивним випасанням після розпускання листків. На ділянках, значною мірою засмічених орляком, проводять інтенсивне дискування в кількох напрямках на глибину 20 см з одночасним внесенням добрив. Ефективним є поєднання механічного способу боротьби з хімічним.

Підсівання трав — один з ефективних способів поліпшення природних травостоїв на гірських сіножатях і пасовищах. Його застосовують на ділянках із задовільним режимом зво-ложення на низьковрожайних, сильно збитих і зріджених травостоях.

Поліпшити їх на таких луках можна лише припи-ненням на певний час випасання, підсівом у дернину цінних лучних трав та внесенням добрив і вапна.

На гірських сіножатях рекомендується підсівати кострицю лучну, тимофіївку лучну, конюшину повзучу, лядвенець рогатий та ін. Перед підсіванням ґрунт розпушують лучною бороною, збирають виволочений мох і вносять добрива. Трави підсівають навесні (на початку травня), а на оголених місцях — і пізніше (влітку). Для загортання насіння проводять