Роль у живленні рослин бактерій, що вільно живуть у ґрунті. Крім міко- і автотрофності як способів живлення рослин і по-ліпшення родючості ґрунту, велике значення мають також бак-терії, що вільно живуть у прикореневій зоні рослин — азотобак-тер, нітробактер, нітрозомонас та ін. У 1 г ґрунту у ризосфері люцерни налічується від 50 до 100 млрд бактерій. Велике зна-чення серед них мають азотобактер і нітрозомонас.

Азотобактер засвоює азот з повітря, використовуючи енергію органічних сполук. Для розвитку цих бактерій необхідні нейт-ральне, слабколужне або слабко кисле середовище, добра аера-ція і оптимальна температура ґрунту. На холодних, кислих, тор-фоболотних ґрунтах в разі нестачі вологи азотобактер не розви-вається або його вплив на родючість ґрунту і ріст рослин міні-мальний.

Нітрозомонас перетворює аміак на нітрити, останні потім окислюються нітробактером у нітрати, які добре засвоюються рослинами. Велике значення мають також гриби (актиноміцети, плісеневі, дріжджі), які, використовуючи органічні речовини з ґрунту, у тому числі з кислих ґрунтів, клітковину та інші сполу-ки органічної частини ґрунту (білки, безазотисті органічні речо-вини, крохмаль та ік.), перетворюють їх у мінеральні сполуки. За даними Г. С. Кияка (1986), в 1 г ґрунту 200—800 тис. грибів. Як і мікориза, вони співіснують з вищими рослинами. Завдяки грибам різко поліпшується поживний режим ґрунту.

Вплив метеорологічних умов на ріст і розвиток лучної рослинності.

Зимостійкість трав та шляхи її підвищення.

Зимостійкість кормових культур. Ріст і розвиток багаторічних трав залежать від їхньої зимостійкості — здатності витримувати несприятливі умови перезимівлі — чергування морозів з відлигами, малосніжні зими. Ця здатність рослин залежить від виду їх, технології вирощування, зокрема від строків осіннього скошування, своєчасності підживлення. До зимостійких належать більшість пасовищних і сінокісних злакових багаторічних трав (тимофіївка лучна, стоколос безостий, тонконіг лучний, грястиця збірна, мітлиця біла, озимі жито і пшениця на корм, свиріпа озима); до слабкозимостійких — озимий ріпак (погано витримує малосніжні зими у південних районах, добре зимує під сніговим покривом), райграс пасовищний.

Залежно від екологічних умов спостерігаються випрівання, вимокання і випирання кормових культур. Так, випрівання густих травостоїв злакових трав, озимих культур (жита, пшениці, рапсу) спостерігається в разі значних снігопадів на незамерзлий грунт або який розмерзся. Рослини продовжують вегетувати, але у них відбувається голодний обмін, є втрати цукру. При підвищенні температури у травостої розвиваються плісені.

Вимокання трав відбувається внаслідок підвищення температури, танення снігу і нагромадження талих вод у знижених місцях мікрорельєфу. Такі рослини нерідко випадають навіть при подальшому зникненні води.

Випирання — це вихід кореневої шийки і вузлів кущіння трав на поверхню ґрунту внаслідок зміни температури у зимово-весняний період. При цьому відбувається розрив кореневої системи рослин і вони підсихають. Проти випирання ефективне коткування (торф'яні ґрунти коткують до і після сівби). Слід уникати оранки безпосередньо перед сівбою, а також пізнього залужування, при якому трави не встигають підготуватися до зими (створити добру кореневу систему).Для того щоб запобігти випріванню трав, вдаються до коткування снігового покриву. Внаслідок цього температура ґрунту знижується, і він промерзає. Проти вимокання восени заздалегідь влаштовують водовідвідні борозни.

Значної екологічної шкоди травам завдає льодова кірка, яка утворюється в результаті танення снігу і подальшого замерзання талих вод. Щоб запобігти утворенню її, необхідно ретельно вирівнювати ділянки перед сівбою, не допускати утворення блю-дець, відводити талі води нарізаними з осені борознами.

Розміщення трав на сіножатях і пасовищах.

На природних сіножатях і пасовищах багаторічні трави — основні кормові рослини. В Україні їх близько 500 видів, з них у сільському господарстві використовують близько 50. Кількість культурних багаторічних злакових і бобових трав весь час збільшується завдяки окультуренню нових видів дикої флори.

Багаторічні трави неоднаково вибагливі до середовища, тому їх можна вирощувати в різних ґрунтово-кліматичних умовах, що має велике значення для зміцнення кормової бази.

На природних кормових угіддях рослинність відновлюється в основному вегетативним способом. Проте розмноження насінням у природних травостоях відіграє важливу роль.

Надземна частина багаторічних трав після плодоношення відмирає, а з бруньок, розміщених на вузлах кущіння, коре-невищах і найнижчих частинах стебел, щороку виростають нові пагони.

Живуть багаторічні трави до кількох десятків років. Особ-ливо довголітні кореневищні злаки.

Однорічні трави на природних кормових угіддях Полісся, Лісостепу і Степу трапляються в невеликій кількості (10— 15%). Розмножуються вони насінням. Цикл розвитку їх за-кінчується протягом року, після чого вони відмирають.

Крім трав, на природних кормових угіддях ростуть чагар-ники, висота яких 3—4 м. Живуть вони 30—40 (деякі навіть 100 і більше) років. Молоді гілочки, бруньки і листки деяких з них поїдають тварини. Є отруйні чагарники, наприклад багно звичайне (Ledum palustre L.), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia L.), журавлина звичайна (Oxycoccus palustris Pers). Ростуть вони на верхових сфагнових торфовищах. Худоба їх не поїдає.

У Степу поширені напівчагарники. Висота їх становить 20—50 см. Зовні вони подібні до чагарників або багаторічних грав, але верхня частина куща і листки на зиму щороку відмирають. Живуть напівчагарники кілька десятків років. До них належать деякі види полину (суцільнобілий, піщаний, лікарський), віниччя сланке (кохія) та інші трави. Вони — добрий корм для овець і коней.

В усіх зонах на надмірно зволожених луках із ґрунтами, бідними на поживні речовини, особливо на кальцій, поши-рені спорові рослини — мохи, що не мають справжніх коренів і до ґрунту прикріплюються за допомогою довгих тонких волосків — ризоїдів. На низинних торфовищах дуже поши-рені зелені